Європейський підхід до зайнятості людей з інвалідністю в Україні
В рамках Спільної Програми агенцій ООН, Міністерства соціальної політики та Національної асоціації інвалідів України «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні» відбулася презентація європейського досвіду підтримки зайнятості і працевлаштування людей з інвалідністю, а також обговорення можливості впровадження подібних послуг в Україні.
29 січня 2015 року більше 70 представників влади, бізнесу та громадськості ознайомилися з презентацією міжнародного фахівця з питань праці Френка Кевани (Frank Kavanagh) та взяли участь у фокус-групі для розробки української моделі надання послуги супроводу на робочому місці.
«Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю у 2009 році. Згідно статті 27 Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими в умовах відкритого, інклюзивного та доступного для осіб з інвалідністю ринку праці. Підтримка на робочому місці є одним із ефективних інструментів реалізації права людей з інвалідністю на працю. У цьому контексті важливо вивчити та проаналізувати міжнародний досвід та визначити дієві механізми впровадження нових підходів в Україні. Саме тому ми зібрали сьогодні представників урядових, комерційних та громадських інституцій для адаптації європейських підходів та створення української моделі надання послуги супроводу на робочому місці», – зазначила Крістіна Баграмян, менеджер спільної програми.
Під час зустрічі міжнародний фахівець з розробки політики на ринку праці, державних служб зайнятості, професійної орієнтації та професійної освіти Френк Кевана презентував результати аналізу досвіду впровадження послуги супроводу на робочому місці та підтримки зайнятості людей з інвалідністю у семи країнах Європи – Польщі, Швеції, Данії, Австрії, Норвегії, Чехії та Ірландії.
Як зазначив експерт, є декілька факторів, які сприяють розвитку підтримки зайнятості та послуги супроводу людей з інвалідністю. По-перше, це втілення продуманої Національної стратегії зайнятості людей з інвалідністю. По-друге, це модернізація Державної служби зайнятості (ДСЗ) у питаннях обслуговування та підтримки людей з інвалідністю. «Більшість державних служб зайнятості у країнах з розвинутою системою реабілітації обирають один із двох можливих механізмів – функціонування спеціального підрозділу в структурі ДСЗ, що надає послуги безпосередньо особам з інвалідністю (Данія, Франція, Італія, Мальта, Швеція), або систему, згідно якої висококваліфіковані консультанти спрямовують шукачів роботи з інвалідністю до громадських організацій, які спеціалізуються на конкретному виду виді супроводу в залежності від інвалідності (Фінляндія, Німеччина, Ірландія, Нідерланди, Великобританія). Отже, для забезпечення належних послуг для людей з інвалідністю ключовим є наявність добре розвиненого громадського сектора, що фокусується на проблемах інвалідності», – зазначив експерт.
Коментуючи систему квотування, пан Кевана зазначив, що у багатьох країнах система квот для мотивації роботодавців наймати людей з інвалідністю не працює. «Трохи краще працює широке інформування населення про субсидії та підтримку роботодавців, які наймають людей з інвалідністю, однак найбільш ефективним інструментом є налагоджена система підтримки та супроводу людей з інвалідністю через державні служби зайнятості або через консультантів з супроводу», – зазначив фахівець.
Що стосується фінансування даних програм, то, за даними експерта, «у більшості країн фінансування відбувається з державного бюджету, а в ЄС передбачено фінансування таких програм для країн, які знаходяться на етапі підготовки до вступу в ЄС».
В Україні проживає 2,8 млн. громадян з інвалідністю, у тому числі пенсійного віку (за даними Мінсоцполітики від 01.10.2014). Серед 1,4 млн. осіб з інвалідністю працездатного віку (жінки – від 18 до 55 років, чоловіки – від 18 до 60 років) 530,7 тис. осіб є офіційно працевлаштованими, що становить 37%. При цьому із загальної кількості працюючих осіб з інвалідністю 70,9% працевлаштованих мають 3 групу, 26,2% – 2 групу та 2,9% – 1 групу.
«За розрахунками громадських організацій в Україні понад 300 тисяч осіб з інвалідністю, які мають різні функціональні порушення та потребують підтримки та супроводу на робочому місці. З огляду на міжнародний досвід нашій державі необхідно переглянути нормативно-правову базу; запровадити додаткові підходи в політиці зайнятості та працевлаштуванні осіб з інвалідністю; забезпечити співпрацю органів влади, громадських організацій та роботодавців; розробити та впровадити фінансові механізми з підтримки зайнятості та стимулювання роботодавців до найму працівників з інвалідністю на відкритому ринку праці», – зазначила Вікторія Назаренко, генеральний секретар ВГО «Національна Асамблея інвалідів України», експерт з питань зайнятості людей з інвалідністю.
«Агенції ООН вже не перший рік впроваджують програми, націлені на сприяння зайнятості людей з інвалідністю, і цей напрямок буде продовжено з огляду на актуальністю цієї проблеми. Серед запланованих кроків - розробка стандарту підтримки на робочому місці та супроводу. Маємо надію, що після його впровадження збільшиться кількість працевлаштованих людей з інвалідністю в Україні, які зможуть не тільки знайти роботу, а й утримати її», – підкреслила Крістіна Баграмян.
Розроблена модель впровадження в Україні послуги супроводу на робочому місці буде представлена на міжнародній конференції «Універсальний Дизайн як запорука розвитку інклюзивного суспільства», яка відбудеться 13 лютого 2015 року у м. Києві. Дізнатися більше про конференцію та подати заяву на участь можна веб-сайті.
****
Спільна Програма «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні» впроваджується Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН), Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародною організацією праці (МОП) у партнерстві з Міністерством соціальної політики України та Національною асамблеєю інвалідів України.
Мета Спільної Програми – сприяння застосуванню стандартів доступності та Універсального Дизайну як таких, що забезпечать залучення і участь людей з інвалідністю, допомога у подоланні існуючих бар’єрів, які заважають доступу до послуг і об’єктів, призначених для широкої громадськості, або обмежують його.
Підтримка Програмі надана Партнерством ООН з питань реалізації прав людей з інвалідністю, Програмою розвитку ООН та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).
