Працевлаштування як... реабілітація

В Україні пропонують впровадити супровід на робочому місці для військових, які дістали інвалідність у зоні АТО. Що для цього треба?

Виключення людей з інвалідністю з ринку праці обходиться країнам зі слабо розвинутою економікою в 7% ВВП щорічно. Це стосується й України, оскільки дискримінація при влаштуванні на роботу в нас стосується і віку, й статі, й інвалідності. У Європі вже десятиліттями є практика супроводу інвалідів на робочому місці. Витрати на таку послугу ділять між собою держава, громадські організації та міжнародні фонди. Подібний супровід в Україні — поки що мрія.  Але, за словами Уповноваженого президента України з прав людей з інвалідністю Валерія Сушкевича, нинішня війна призведе до збільшення в Україні людей з особливими потребами, і обов’язок держави — надати їм можливість працювати.

— Сьогодні нам треба визначитися з моделлю. Супровід — це новітній варіант, який потрібно передбачити в законодавчому полі. Ми повинні представити реальну модель в Мінсоцполітики, Мінекономіки, — говорить Валерій Сушкевич. — Сьогодні Україна виснажена, з точки зору, ресурсів, основні витрати — на військо, є елементарні проблеми, пов’язані із забезпеченням людей з інвалідністю, які постраждали під час війни, — нагодувати, поселити... Але перспектива працевлаштування людей з інвалідністю в цих умовах залишається надзвичайно актуальною. Тому що це дає самодостатність. Повернення до життя українського воїна, який постраждав на війні, можливе тоді, коли він почне працювати.

Сьогодні в Україні є 2,8 мільйона громадян з інвалідністю, зокрема — пенсійного віку. Серед 1,4 мільйона осіб з інвалідністю працездатного віку понад 530 тисяч — офіційно працевлаштовані. Це — 37%. Непоганий показник, якщо порівняти його із середньоєвропейським показником — 38%. Але справа в нюансах.

— Із загальної кількості працюючих осіб з інвалідністю першу групу має тільки 2,9%. Другу групу — 26%, третю — 71,9%. Фактично люди зі складними ураженнями — «за бортом». За розрахунками громадських організацій, в Україні є понад 300 тисяч осіб, які мають різні функціональні порушення та потребують підтримки й супроводу на робочому місці. З огляду на міжнародний досвід, нашій державі потрібно переглянути нормативно правову базі. Також слід запроваджувати нові підходи в політиці зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, забезпечити міжвідомчу співпрацю органів влади, громадських організацій та роботодавців, — переконана генеральний секретар ВГО «Національна Асамблея інвалідів» Вікторія Назаренко.

Френк Кевана, міжнародний фахівець із працевлаштування людей з інвалідністю, проаналізував досвід супроводу на робочому місці таких осіб в семи країнах — Польщі, Швеції, Данії, Австрії, Норвегії, Чехії та Ірландії. Він говорить, що  ключову  роль  у запровадженні цієї практики відіграв громадський сектор, який і лобіював ці питання в уряді.

— Останніми роками ми бачимо в Європі перехід від медичної моделі реабілітації людей з інвалідністю до моделі підготовки робочої сили, орієнтовної на те, що людина може робити. У багатьох країнах ЄС велику роль при цьому відіграють державні служби зайнятості, а неурядові організації працюють у тісній співпраці з ними. Основна увага приділяється включенню заходів з підтримки зайнятості як у процесі пошуку роботи і профорієнтації, так і в робочому процесі. Додатковими формами підтримки є супровід на робочому місці, профорієнтація, гранти на адаптацію до робочого місця, субсидії для роботодавців, які беруть на роботу осіб з інвалідністю, системи квот, гнучкі умови праці та надання соціальної допомоги протягом певного часу після працевлаштування, — зазначив Френк Кевана.

В Україні завершують розробку моделі супроводу осіб з інвалідністю на робочих місцях. У її розробці беруть участь державні та недержавні профільні організації, роботодавці, фахівці, які займаються реабілітацією людей з інвалідністю, міжнародні фахівці, а також експерти Програми розвитку ООН.  Незабаром її представлять у Києві. Передбачається, що українська модель змінить саму філософію надання допомоги людям з інвалідністю: акцент буде на тому, що може робити така людина. Ще одне завдання — модифікувати службу зайнятості. Акцент у роботі — на профорієнтацію та  допомогу в працевлаштуванні людей з інвалідністю. Також, за словами іноземних колег, українській Службі зайнятості слід більше цікавитися роботою колег в ЄС та підвищувати рівень власного професіоналізму.

Що стосується фінансування цих програм, то, за словами Френка Кована: «У більшості країн фінансування відбувається з державного бюджету, а в ЄС передбачено фінансування таких програм для країн, які перебувають на етапі підготовки до вступу в ЄС». Тому можна сподіватися, що, за умови створення дієвої моделі супроводу інвалідів на робочих місцях, реалістичним стане проект допомоги в працевлаштуванні воїнів АТО, як це запропонував Валерій Сушкевич.


ДО РЕЧІ

Без бар’єрів

У Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася студія для дітей-аутистів

Нещодавно в Києві в приміщенні Музею Тараса Шевченка відкрилася студія розвитку та соціалізації дітей із аутизмом та відставанням у розвитку. Вона приймає діток п’яти-десяти років у групах по п’ять-вісім осіб два рази на тиждень безкоштовно. Проект став можливий завдяки співпраці  Фонду «Дитина з майбутнім» та музею. За словами арт-терапевта фонду Наталі Королькової, основне завдання на першому етапі — адаптувати дітей до простору, щоб вони могли відвідувати зали музею. У студії відбуватимуться розвиваючі заняття за напрямами: арт-терапія, казко-терапія, ігро-терапія, інтерактивний театр тощо. Усі заняття будуть спрямовані на розвиток дитини: сприйняття та осмислення мови, розвиток уяви, моторики, соціальних та комунікативних навичок, покращання просторової орієнтації, координації, спритності, сили та сміливості. «Сьогодні люди — на межі неприйняття дуже багатьох речей, подій і людей, зокрема — людей з інвалідністю. Нам потрібно робити багато зусиль, щоб переломити ситуацію. Важливо багато уваги приділяти дітям, — говорить директор Фонду «Дитина з майбутнім» Лариса Рибченко.

Студія відкрила свої двері за підтримки Національного музею Тараса Шевченка в рамках комплексної програми для людей з інвалідністю «Музей без бар’єрів: від теорії до практики». Це — єдиний музей Києва, обладнаний спеціальними ліфтами та пандусами, який є доступним для людей на візках.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Рубрика: Cуспільство

Завантажити цю публікацію
в форматі Word

Національна Асамблея людей з інвалідністю України

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я