Лінія метрополітену «Нанакума» Фукуока, Кюсю, Японія

Фукуока – це місто на півдні Японії, крайня точка, що охоплюється мережею швидкісних залізничних ліній Японії під назвою «Сінкансен». Це одне з японських міст, що розвиваються найбільш динамічно і стає все більш важливими воротами до Азії. Лінія метрополітену «Нанакума», відкрита в 2005 р., поєднує центр Фукуоки з південно-західними районами міста. Лінія складається з 16 станцій, поїздів, створених за новим проектом, та відповідних вентиляційних й експлуатаційних служб.

Проектування та будівництво лінії тривало більше 10 років. Активну участь у цьому процесі взяли громадяни різного віку та функціональних можливостей. Опитування та фокус-групи проводилися серед людей похилого віку, вагітних, дорослих та дітей з інвалідністю. У результаті створено модель метрополітену, зручну, інтуїтивно зрозумілу та комфортну для місцевих жителів та відвідувачів з усіх куточків Японії та інших країн світу.

Місто Фукуока знаходиться у південній Японії на узбережжі затоки Хаката та оточено лісистими схилами, через що клімат у ньому помірний. Площа міста – 340 кв. км., населення – близько 1,4 млн. осіб. У південно-західній частині міста, що розташована поблизу моря та лісів, тривають інтенсивні процеси будівництва.

Ця частина міста поєднується із центром за допомогою лінії метро «Нанакума», з якої також можна зробити пересадку на дві інші лінії: «Куко» та «Накозакі». Довжина лінії «Нанакума» складає приблизно 12,4 км. Вона повністю проходить під землею, ширина колії – 143,5 см, у метро використовується автоматична система сигналізації та управління рухом. Тунелі для колій були прокладені бурильними машинами. 16 станцій, служби вентиляції та трансформаторні блоки побудовані траншейним способом. Лінія обслуговується станцією Хасімото, що має приблизно 700 метрів рейок, а також різні експлуатаційні служби. Вартість будівництва склала 280 млрд. єн (близько 3,4 млрд. дол. США), дві третини з них надано муніципалітетом, а інша третина – урядом та префектурою.

З самого початку роботи проектувальники реалізують зобов’язання щодо використання дизайну, орієнтованого на потреби користувача. Це значно вплинуло на проектування станцій. За результатами фокус-груп було визначено те, що користувачі віддають перевагу принципам Універсального Дизайну, природному освітленню та зрозумілим і лаконічним проектам станцій. Для орієнтування на станціях створено можливості оглядати станцію та визначати «бажані шляхи» - найкоротші і найзручніші шляхи, якими пасажири можуть дістатися туди, куди вони хочуть. З огляду на прагнення максимально використовувати природне освітлення в основних зонах станцій, зокрема на входах та виходах, використовується багато скла (див. фото).

Пріоритетом лінії «Нанакума» було створення привітного та зручного середовища, яким можуть користуватися абсолютно різні люди, у тому числі діти, люди похилого віку, люди із проблемами просторової орієнтації, іноземці, що не знають японської тощо. Особливу увагу проектувальники звертали на створення умов для того, щоб люди, що мають функціональні, сенсорні або когнітивні обмеження, могли вільно користуватися метро. Проект є прикладом дуже вдумливого аналізу ролі дизайну у створенні суспільства рівних можливостей, яке враховує зміну демографічних тенденцій. Повноцінне включення та спроможність людей похилого віку, людей з інвалідністю та жінок вести самостійну соціальну діяльність стали важливими культурними цінностями.

У 2005 р., коли було відкрито лінію «Нанакума», Міністерство з питань землі, інфраструктури та транспорту ухвалило політику щодо принципів Універсального Дизайну в громадських місцях та установах. У цій політиці визнаються досягнення на шляху до створення середовища без бар’єрів, але критикується той факт, що діяльність у цій сфері спрямована практично лише на потреби людей з фізичними функціональними обмеженнями – тобто, інформаційні та психологічні бар’єри досі залишаються. Нові керівні принципи визначають, що громадський транспорт має бути пріоритетною сферою, а участь користувачів – основним способом впровадження принципів Універсального Дизайну, що стосується не лише усунення бар’єрів.

Користувачі почали брати участь у процесі з самого початку проектування та розробки дизайну – таким чином, було встановлено нові стандарти Японії щодо залучення користувачів-експертів. Для цього було охоплено групи людей, які з високою вірогідністю не можуть користуватися метрополітеном самостійно: вагітних жінок, літніх людей, дітей, людей з обмеженнями зору, слуху та руху й людей з когнітивними обмеженнями. Після того, як було проведено десятки зустрічей, опитувань та фокус-груп, вималювався загальний підхід: станції мають бути придатними для високого рівня мобільності, зручними у використанні, а інформація має бути доступною для всіх. Зокрема, було визначено такі конкретні особливості цього загального підходу:

1. Яскраві станції з використанням природного освітлення.

2. Відкриті простори.

3. Зручні у використанні елементи та обладнання.

4. Доступна та зрозуміла інформація.

Ці особливості лягли в основу проекту входів та виходів, вестибюлів та платформ. Вхід до станції легко помітити усім, хто приїжджає до станції та автобусі чи велосипеді або приходить пішки. Біля входу є сенсорні карти та направляючі смуги, які ведуть до сходів та ліфтів. У кожній станції є крита парковка для велосипедів. Простір у вестибюлі відкритий, його сплановано відповідно до того, куди зазвичай дивляться пасажири. В основних зонах (вхід, вихід, місця для пересадки та карти зі схемою ліній) яскравість світла вища. Для орієнтування та пересування на станціях та платформах можна використовувати поручні та сенсорні направляючі смуги. Для того, щоб полегшити користування метрополітеном для людей з сенсорними обмеженнями, використовуються таблички із звуковим супроводом на основі технології радіохвильової ідентифікації. Вони інтегровані до системи орієнтування на станції. Автоматами для оплати проїзду зручно користуватися усім: людям високого і низького зросту, людям, що сидять або стоять.

Турнікети розташовані на найбільш зручному й короткому шляху. Вони достатньо великі й широкі, щоб ними могли користуватися пасажири з дітьми або особи похилого віку. До платформ можна дістатися ескалаторами та ліфтами. Якщо ескалатори не використовуються, вони автоматично вимикаються. Якщо хтось намагається йти по ескалатору у зворотному напрямку, спрацьовує автоматична система попередження. Ліфти широкі, засклені, у різних частинах розміщено пульти управління для того, щоб зручніше ними користуватися та переміщатися між поверхами. Поверхи, на яких ліфти очікують виклику, визначено із врахуванням основних пасажиропотоків протягом дня, а також з метою зменшення часу очікування та використання енергії. Поверх, на який прибуває ескалатор, оголошується по радіо.

На платформах встановлено карти ліній метро, що не містять жодної зайвої інформації. Повсюди замість довгих текстових оголошень використовуються символи. На кожній станції вони різні, що дозволяє простіше прокладати маршрут та орієнтуватися в метро. На карті ліній зазначено, скільки часу займає поїздка від однієї станції до іншої. Інформація про прибуття поїздів подається на екрани. На краях платформи встановлено скляні стіни, які убезпечують від падіння на колії та в цілому підвищують рівень безпеки. Після прибуття поїзду двері відкриваються як у вагоні, так і в цій стіні, і звучить відповідне звукове повідомлення. Процес проектування поїздів проходив одночасно із проектуванням колій та платформ, тому між ними майже немає горизонтальних зазорів, а вертикальні зазори є мінімальними.

Основне обладнання станцій, як-от обладнання для опалювання, вентиляції та кондиціювання, пожежне обладнання та електричні мережі, добре інтегроване в дизайн станцій та не створює візуальних перешкод для пасажирів. Воно не відволікає їхньої уваги та не становить ризику для них. Для реклами відведено окремий простір.

Лінія «Нанакума» є прикладом нових світових стандартів інклюзивного дизайну метрополітену. Рішення залучити користувачів до процесу планування та проектування було дуже вірним. Проектувальники попрацювали над тим, щоб дізнатися, які проблеми постають перед людьми з фізичними, сенсорними та когнітивними обмеженнями, та розробили простір, привітний та зручний для всіх. Міркування щодо зручності користування стосувалися й іноземців, які не можуть читати японською.

Однією зі складових успіху лінії «Нанакума» стало одночасне застосування різних методик у процесі планування та проектування. Так, до команди проектувальників входили цивільні інженери, архітектори, дизайнери простору, графічні дизайнери та інші спеціалісти з питань дизайну та будівництва. Ця група відповідала, зокрема, дизайн за оцінку дизайну. В її складі були представники Університету Кюсю, керівники адміністрації міста Фукуока та сотні жителів. Організації людей з обмеженнями слуху та зору скаржилися, що реклама розташована в недостатньо зручних місцях та може викликати плутанину. Також незрозуміло, чи будуть платформи й поїзди і далі підтримуватися у чудовому сталі, оскільки з часом вони будуть зношуватися.

• Широке залучення користувачів/експертів до обговорення різних елементів проекту, в тому числі входів, туалетів, ліфтів, сходів, вестибюлів.
• Тактильні карти, розміщені на входах до станцій, вестибюлях та платформах.
• Добре помітна полоса, що веде з входу на станцію до вестибюлів, автоматів для оплати проїзду та вниз до платформ.
• У ліфтах є пульти управління. Поверхи, на яких ліфти очікують виклику, визначено із врахуванням основних пасажиропотоків протягом дня.
• Ескалатори, які попереджають пасажирів про закінчення підняття/спускання, що особливо зручно для пасажирів з обмеженнями зору.
• Оголошення про прибуття поїзду по радіо та на екранах.
• Рівень освітлення змінюється в залежності від призначення тої чи іншої частини станції.
• Туалетні кімнати доступні для людей, що пересуваються на інвалідних візках. У них широко використовуються сенсорні пристрої для сприяння зручності та дезінфекції. Кімнати достатньо просторі для людей, які потребують допомоги інших, а також мають повивальні дошки.
• Максимальне використання природного освітлення
• Коли ескалаторами ніхто не користується, вони зупиняються
• Сенсорне управління зливом води, кранами, дозаторами мила і серветок у туалетних кімнатах, що забезпечує економію енергії

Місце розташування: м. Фукуока, Кюсю, Японія

Завершено у 2005 р.

Замовник: Транспортне бюро міста Фукуока

Керівник проекту

• Тошіміцу Садамура (Toshimitsu Sadamura), «ГА-ТАП» (GA-TAP. Inc)

Команда з планування: комітет з дизайну Японської асоціації графічного дизайну

• Тацуро Акасе (Tatsuzo Akase)/«Рей дизайн енд планнінгз» (rei design & plannings)
• Тошіміцу Садамура (Toshimitsu Sadamura)/GA-TAP. Inc
• Масато Хіротані (Masato Hirotani)/ GA-TAP. Inc
• Ясуо Йокота (Yasuo Yokota)/»Джі-Кей Графікс» (GK Graphics Incorporated)
• Масару Сато (Masaru Sato)/Університет Кюсю
• Хісаясу Ікара (Hisayasu Ihara )/Університет Кюсю
• Міязава/«Джі-Кей Секкей» (GK Sekkei Incorporated)

Команда архітекторів та проектувальників

• Масато Хіротані (Masato Hirotani)
• Макото Іто (Makoto Ito), Йошікікйо Оокі (Yoshihikjo Ooki), Кен’ї Тоїма (Kenji Tojima), Йошитака Нісізоно (Yoshitaka Nishizono), Дай Хігасігава (Dai Higashigawa)/GA-TAP. Inc
• Шоей Йох (Shoei Yoh)/»Йох Дізайн Студіо» (Yoh Design Studio)?
• Ясуо Катакура (Yasuo Katakura)/«Рей дизайн енд планнінгз» (rei design & plannings)
• Акіра Кітагава (Akira Kitagawa), Акіхіко Фукагава (Akihiko Fukagawa), Казуя Моріта (Kazuya Morita)/«Нікен Секкей» (NIKKEN SEKKEI)
• Йунко Окабе (Junko Okabe)/ «Кен Дізайн» (Can Design Corporation)
• Хідетоші Руй (Hidetoshi Ryu)/Networks Хідецугу Івамацу (Hidetsugu Iwamatsu), Найюкі Секі (Naoyuki Seki), Йосітака Танака (Yoshitaka Tanaka), Сінго Харада (Shingo Harada), Хіроміцу Хірасіма (Hiromitsu Hirashima), Хіросі Вакайма (Hiroshi Wakayama)/«Дженерал Асахі» (General Asahi Co., Ltd.)
• Кен’ї Накано (Kenji Nakano)/Kei Workshop?

Команда графічних дизайнерів

• Макото Хаята (Makoto Hayata), Хірохіса Мацуно (Hirohisa Matsunoo), Такасі Ямада (Takashi Yamada)/GA-TAP. Inc
• Майя Накамута (Maya Nakamuta)/MED
• Козо Маеда (Kozo Maeda)/EXBEC CORPORATION

Дизайн обладнання

• Коуї Умемото (Kouji Umemoto), Акіра Токунага (Akira Tokunaga)/«Пі-Ей Дізайн» (PA Design, Inc)

Команда з дизайну засобів комунікації

• Маріко Окабе (Mariko Okabe), Акіра Такакі (Akira Takaki), Хідеюкі нісіто (Hideyuki Nishito), Тосінару Нісімура (Toshiharu Nishimura), Юко Нода (Yuko Noda), Юріка Моріяма (Yurika Moriyama)/GA-TAP. Inc
• Хаїме Інуе (Hajime Inoue)/«Брук Студіо» (Brook Studio)
• Масакацу Мітома (Masakatsu Mitoma)/ Фотостудія «Мітома»

Комітет з дизайну

• Масару Сато (Masaru Sato)/Університет Кюсю
• Томокі Кавачі (Tomoki Kawachi)/Університет Кюсю Сайгьо
• Ізумі Сібата (Izumi Shibata)/Shibata Izumi Archit
• Теруказу Такесіта (Terukazu Takeshita)/ Університет Кюсю
• Мікі Мацусіта (Miki Matsushita) Lighting Design Co., Ltd
• Кіойхімі Кікутаке (Kiyohimi Kikutake)/скульптор
• Міюкі Танімото (Miyuki Tanimoto)/копірайтер

Нагороди

• Нагорода Прем’єр-міністра за внесок у створення безбар’єрного середовища
• Нагорода Міністра економіки
• Нагорода Японської асоціації графічного дизайну в номінації «Торгівельні та промислові об’єкти»
• Нагорода «За якісний дизайн»
• Нагорода Інституту Японії у номінації «Освітлювальна техніка»
• Нагорода асоціації проектувальників залізниць
• Нагорода за дизайн транспорту
• Нагорода за міський ландшафт Фукуоки
• Приз рекламної асоціації Фукуоки

Матеріал опублікований з дозволу “Institute for Human Centered Design” (в перекладі – «Інститут Дизайну для Людей»), діяльність якого спрямована на покращення життя людей усіх вікових груп та фізично-сенсорних можливостей через впровадження Універсального Дизайну. Веб-сайт: www.humancentereddesign.org.