Блог мами: візком по соціальному інфантилізму

Виявляється, дитячим візком можна вивчати толерантність навколишнього світу. Спробуйте провести експеримент: прогуляйтеся з ним по місту, відчуйте, що значить бути безпорадним, як жук, перевернутий на спину. Проводьте такий експеримент раз на рік, і дізнаєтеся, наскільки подорослішало суспільство.

Такі експерименти періодично проводять активісти, які виступають за права інвалідів-візочників по всьому світу. Люди без особливих потреб - як правило, знаменитості і політики - сідають в інвалідні візки й пересуваються містом: спускаються в метро, намагаються заїхати в супермаркет, переїжджають через пішохідний перехід, трасу і таке інше.

Вже давно слід провести такий "забіг" і в українських містах, і не лише з інвалідними, а й із дитячими візками. Дивно, що такої практики досі нема.

Не знаю, чи брала би участь у цьому я, якби у мене не було малюка Якова. Раніше я на такі акції, як і багато інших людей, реагувала байдуже. Тепер шкодую, бо знаю, як це - бути жуком, перевернутим на спину.

Одного дня у мене з'явився візок. Його віддали знайомі. Важив він близько 20 кілограмів. Про те, щоб спускати його з третього поверху разом із немовлям, не могло бути й мови. Доводилося залишати малюка вдома і витягати спочатку візок, ламаючи колеса об східці, а потім галопом бігти за дитиною, яка за ці кілька хвилин встигала переконатися, що її кинули.

Скоро мені це набридло, і я купила новий візок, який важив набагато менше - всього (!) 12 кг. Та легше, зізнаюся, не стало.

Вперше я зіткнулася з жорстокою реальністю тих, хто з візками, коли приятель запропонував зустрітися в кав’ярні за десять кілометрів від мого будинку. Чомусь я вирішила не брати таксі і вирушила туди пішки. У спеку. Вдень. Із візком.

Чого я тільки не пережила. Спочатку довелося зробити коло, щоб спуститися від будинку до вулиці з гірки, яку зазвичай долають за хвилину по сходах; потім підніматися півгодини, які тяглися вічність, крутим Кудрявським узвозом і періодично вибігати з візком на дорогу, щоб об'їхати сходинки, які незрозуміло звідки взялися на пішохідній доріжці. Потім довелося знову йти проїжджою частиною, бо не змогла з візком забратися на височенний тротуар на Львівській площі.

Пам'ятаю, в якийсь момент виявила себе в абсолютно безпорадному, майже передінфарктному стані перед черговими сходинками, які навіщось побудували посеред вулиці (хто це робить і для чого?). Від публічної істерики врятував якийсь чоловік, котрий мовчки переніс візок через ці сходинки.

Хто створює перешкоди для візків? Чи усвідомлюють ці люди, що заподіюють не стільки, загалом, психологічні, скільки фізичні страждання тим, хто не може не користуватися візком? Що змушують купу людей почуватися неповноцінними, непотрібними суспільству?

Невже це так складно - відремонтувати дорогу з урахуванням потреб людей із візками, прокласти вулицю без функціонально непотрібних сходинок, згладити перепад під дверима кав’ярень? Чому взагалі з'являються ці штучні бар'єри? Що в голові у їхніх авторів?

Нещодавно знаменитий дизайнер і екскурсовод Максим Розенфельд провів мені екскурсію районом Соцмісто біля Харківського тракторобудівного заводу.

Цей район придумав архітектор-утопіст Павло Альошин як "місто в місті". У цьому районі, попри те, що він був створений ще півстоліття тому, можна спокійно пересуватися з візком. А в місцевому дитячому садку замість сходів Альошин зробив величезний пандус - щоб полегшити мамам з візками життя, щоб вони не страждали щоразу, думаючи, як же затягнути його на верхній поверх, і не ламали спини. Зараз архітектори про це, здається, не думають зовсім.

Відомий навігаційний проект Wheelmap, який збирає дані про місця, придатні для пересування візочників у великих містах світу, показує, що в Києві таких об'єктів усього 12. Тобто суспільство в країні, як і влада, на яку суспільство має впливати, вочевидь, неуважно ставиться до такої широкої категорії людей. А отже, і недостатньо зріло.

Надсилайте свої історії та думки щодо материнства і батьківства на адресу bbc.ukrainian.kiev@bbc.co.uk, вказавши в темі листа "Для Катерини Сергацкової".

Джерело: BBC Україна